Обрядове свято закосичення за участю батьків "Плетися коса – родися краса"

Громадянськість — це пристрасть людського серця,

і донести до юних душ пристрасть боротьби можна лише тоді,

коли ти сам повстаєш перед своїми вихованцями як громадянин».
Василь Олександрович Сухомлинський

Формування громадянської культури та чуття національної приналежності у дитини дошкільного віку.

Виховати свідомого громадянина і патріота означає сформувати в дитини комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру, що є основою специфічного способу мислення та спонукальною силою у повсякденних діях, вчинках, поведінці. Йдеться про:

•  патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність і мужність, громадську ініціативність та активність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;
• повагу до Конституції, законів Української держави, прийнятих у ній правових норм, сформовану потребу в їх дотриманні, високу правосвідомість;
• досконале знання державної;/ постійну турботу про піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя й побуту;
• повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця та наступника;
• дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;
• фізичну досконалість, моральну чистоту, високу художньо-естетичну культуру;
• гуманність, шанобливе ставлення до культури, вірувань, традицій та звичаїв інших народностей, що населяють Україну, високу культуру міжнаціонального спілкування. 

       Втім, педагогам дошкілля, добре відомо, що саме в цьому найніжнішому віці формуються основи особистості, а отже, й риси громадянина. Знаємо і те, що чотири, п'ять років людині буває один раз у житті. І не має вона страждати від того, що найсензитивніший період її дитинства припав на час державних проблем і суспільної розгубленості. Діти мають бути щасливими, радіючи кожному новому дню.
        І наше завдання - навчити малят:
любити свій народ таким, яким він є, з його сильними і слабкими сторонами;
шанувати не лише героїчне минуле України, а й непрості будні сьогоднішнього державотворення;
прагнути робити добро, віддавати свої сили і здібності на користь рідній країні;
відчувати себе не байдужими споживачами, а господарями на своїй землі, від кожного з яких залежить її розквіт і добробут.

Громадянське виховання - це виховання, спрямоване на формування особистості, яка відповідально ставиться до власних громадянських обов'язків, глибоко усвідомлює, що від її дій залежить як власне життя, так і доля близьких людей, народу й держави в цілому.      Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Ми проводимо бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурси, використовуючи пісні, вірші, наочний матеріал.

      Дуже важливим напрямком у патріотичному вихованні є залучення до традицій народу, до народної творчості.
     Український народ має багаті традиції виховання дітей, молоді в патріотичному дусі. Так, у народній українській дошкільній етнопедагогіці знаходимо чимало прикладів того, що вже маленьку дитину виховували як вірного сина своєї Батьківщини. Такі мотиви простежуються вже в колискових піснях: "Рости, синочку, в забаву, козачеству на славу, воріженькам на розправу...".
      Багатовіковий визвольний козацький рух сприяв зародженню козацької педагогіки, яка загартовувала національний характер, формувала високі лицарські якості, пошану до старших людей, жінок, виховувала фізично та духовно загартованих, з міцним здоров'ям захисників рідного народу.

      Родинне свято закосичення дівчаток. 
Це досить цікавий і давній родинний обряд українців, пов' язаний із першим з закосиченням дівчаток, що символізує їхнє дорослішання та готовність допомагати рідним. Заплітаючи косу, матері обов'язково благословляли своїх донечок на щасливу дівочу долю.

Діти від самого народження повинні „купатися" у рідній народній стихії, оволодівати своєю мовою і, застосовуючи духовно-культурні традиції народу, поступово йти до пізнання і розуміння загальнолюдського.
Система громадянського та патріотичного виховання передбачає формування у дітей уявлень з народознавства, складовими якого вважаємо мову, культуру, традиції, мораль, декоративно-прикладне мистецтво, народний фольклор. Засвоюючи матеріальні і духовні цінності, вироблені народом і людством, дитина стає людиною з відповідними рисами характеру і вдачі. Національні цінності сприяють формуванню у дітей національних якостей, у тому числі громадянських і патріотичних.
Педагогічний аспект народознавства спрямований на те, щоб діти зрозуміли і серцем засвоїли народну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культури, оволодівали вміннями і навичками трудової діяльності.

      Як бачимо, українська родина мала усталені правила родинного виховання та спілкування, досвід мовленнєвого виховання дітей, який виявлявся у створенні колискових пісень, забавлянок, примовлянь, повчань, ігор, загадок, казок. Добрі традиції не мають зникати, тож саме від нас залежить, чи збережемо багатющий досвід і народної етнопедагогіки. Як же маємо розвивати й використовувати народний досвід виховання маленьких дітей?

Назвемо основні напрямки цієї роботи:

• введення найжиттєздатніших народних звичаїв, традицій в освітній процес сучасного дошкільного навчального закладу;
• залучення сучасних батьків до вивчення і використання у родинному спілкуванні кращих зразків мовленнєвої взаємодії з дітьми: українських колискових пісень, забавлянок, примовлянь, формул мовленнєвого етикету.

     І, нарешті, головне - стиль мовленнєвої взаємодії вихователя з дітьми має характеризуватися діалогічною орієнтацією, пестливістю, доброзичливістю, яскравістю, образністю, мовленнєвою насиченістю предметно-практичної взаємодії з дітьми, тобто ознаками мовлення, характерними для спілкування української матері з дитиною. Використання народного досвіду мовленнєвої взаємодії з дітьми надає професійним діям вихователя характерних національних особливостей, притаманних саме українському педагогові.

     Звичайно, для такої роботи потрібна відповідна підготовка вихователів. Вони мають бути обізнані з кращими зразками малих фольклорних жанрів, правилами українського мовленнєвого етикету, володіти способами їх використання у навчально-виховному процесі. Крім того, вихователі повинні залучати молодих батьків до вивчення й використання народного досвіду виховання дітей, до освітнього процесу дошкільного навчального закладу через проведення нетрадиційних батьківських зборів, організацію обміну досвідом родинного виховання.
     Народне мистецтво - це невід'ємна частина нашої національної культури. Воно охоплює всі види народної творчості — музику, танець, пісню. Упродовж усієї історії людства народне мистецтво відображало смаки й уподобання, поняття народу про красу. Завдяки символічній, образній мові нашого народного мистецтва, ми пізнаємо історію, світогляд, моральні цінності наших предків. Пройшовши крізь віки, слова, символи, знаки, нарощуються кристали досвіду, фантазії нашого народу стають «потаємними».

     Якщо дитину не виховувати на основі етнокультури, далі це ускладнить її входження до чарівного світу народного мистецтва. Людина не зможе встановити глибинний, інтимний зв'язок зі своєю культурою, не розумітиме її, не вважатиме рідною.
Мотиви народної творчості завжди в усі часи були підпорядковані світогляду, його джерельним витокам. Ось чому мистецьку спадщину нашого народу слід розглядати під кутом давнього світогляду наших предків, який характеризується нерозривною єдністю людини і природи, образно-символічним сприйняттям світу, взаємовпливом реального та уявного буття.
     У сім'ї, дитячому садку діти долучаються до чарівного світу народного мистецтва. Дитячі народні ігри, фольклорна діяльність сприяють формуванню в них художньо-образного мислення. Наша українська державна символіка має особливе значення для формування громадянських цінностей сучасної молоді. З відродженням державності України було визначено національно-історичну символіку: герб-тризуб - найдавніший геральдичний символ та синьо-жовтий прапор, кольори якого символізують вроду України, вдачу і долю українців, безкрайнє синє небо та жовті пшеничні поля.

 Народні символи та національна символіка, що розвивалися й усталювалися упродовж століть, містять важливий філософський, ідейно-моральний, естетичний зміст.

     Рослинний світ народного мистецтва увібрав усе розмаїття та барвистість опоетизованої народом живої природи. У народній вишивці ми часто вбачаємо багатющий стилізований і символічний знак рослини, ягідки, квітки, кожного листочка.

     Калина - дерево нашого українського роду. Колись, сивої давнини, її пов'язували з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зорі. Тому й назва її походить від давньої назви Сонця — Коло. А червоні ягоди калини стали символом крові та невмирущого роду. Тому й весільні рушники, дівочі та парубочі сорочки вишивають зазвичай червоними кетягами калини. Міцний космотворчий український ланцюжок: крапелька крові — жінка — народження — Україна — Відродження.

Дуб і калина - мотиви, що найчастіше трапляються на парубочих сорочках і поєднують символи сили й краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб — священне дерево, що уособлювало сонячну чоловічу енергію розвитку, життя. Про калину ми вже згадували як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали чудодійний оберіг життєдайної сили свого роду. У християнстві - це символ вічності й Віри.

Виноград символізує радість і красу творення сім'ї. Сад – виноград - це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має ростити й плекати дерево свого роду. У християнстві - це символ приналежності до християнської віри, спільноти.

Здавна в Україні святили мак, і ним обсівали людей і худобу. Позаяк вірили, що свячений мак має чудодійну силу, що захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна тремтлива квітка несе в собі незнищенну пам'ять. Дівчата, в сім'ї яких хтось загинув, з любов'ю клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.

Візерунки, що нагадують листя хмелю, вважалися молодіжною символікою.

У любовній ліриці барвінок має постійний епітет «хрещатий», тому що стелиться він по землі на чотири боки (хрестоподібно). Вінком з барвінку прикрашали голову нареченій. Барвінок - символ кохання, молодості, весілля.

Ефективність морально-патріотичного виховання досягається тоді, коли педагогічна діяльність характеризується цілісністю на всіх рівнях:

• адміністративно-управлінському: побудова системи краєзнавчої роботи в рамках реалізації регіонального компоненту стандарту дошкільної освіти;

• організаційно-методичному: методичний супровід краєзнавчої освіти (педради, консультації, семінари та ін.) здійснюється на діагностичній основі, враховується досвід роботи педагогів, їх інтереси;
• освітньо-виховному: діяльність педагога включає відбір краєзнавчого змісту в відповідності з метою розвитку дитини, її віковим особливостям та інтересам; збагачення розвивального середовища матеріалами про рідне місто (дидактичні ігри, посібники, предмети мистецтва, продукти дитячої творчості та інше), узгодженість тематики занять по ознайомленню з рідним містом з тематикою інших занять, з іграми дітей. Створення умов для самостійної та спільної з дорослими роботи з краєзнавчим матеріалом; забезпечення соціально-емоційного благополуччя дитини, діагностика змін в її розвитку.

         Отже, перед нами, педагогами, стоять завдання надзвичайної ваги -виховувати Громадянина - патріота своєї Батьківщини, культурну, освічену людину, яка гідно представлятиме свою державу у всесвітній спільності. Виконання цього завдання до снаги нашим педагогам.

         У будь-якому віці в казках можна відкрити щось таємне і хвилююче. Слухаючи їх у дитинстві, людина несвідомо накопичує цілий «банк життєвих ситуацій», тому дуже важливо, щоб усвідомлення «казкових уроків» починалося з раннього віку, з відповіді на запитання: «Чого нас вчить казка?»

      Залучення до театру дітей дошкільного віку пов'язано в основному з виставами - казками. Враховується інтерес дітей до цього жанру, доступність дитячому сприйняттю, а також суспільне значення казки для морального і естетичного виховання дітей. Найбільш доцільною формою роботи у цьому напрямку вважається театралізована діяльність.

     Виховні можливості театралізованої діяльності широкі. Беручи участь у ній, діти знайомляться з навколишнім світом у всьому його різноманітті через образи, фарби, звуки, а вміло поставлені питання змушують їх думати, аналізувати, робити висновки і узагальнення. З розумовим розвитком тісно пов'язана виразність реплік персонажів, непомітно активізується словник дитини, удосконалюється звукова культура її мови, її інтонаційний лад. Виконувана роль, вимовлені репліки ставлять малюка перед необхідністю ясно, чітко, зрозуміло висловлюватися. У нього поліпшується мова, її граматичний лад.

      Можна стверджувати, що театралізована діяльність є джерелом розвитку почуттів, глибоких переживань і відкриттів дитини, залучає її до духовних цінностей. Це - конкретний, зримий результат. Але не менш важливо, театралізовані заняття розвивають емоційну сферу дитини, примушують її співчувати персонажам, співпереживати подіям, які розігруються.
      Театралізована діяльність дозволяє формувати досвід соціальних навичок поведінки завдяки тому, що кожен літературний твір або казка для дітей дошкільного віку завжди мають моральну спрямованість (дружба, доброта, чесність), але і висловлює своє власне ставлення до добра і зла. Улюблені герої стають зразками для наслідування і ототожнення.        Саме здатність дитини до такої ідентифікації з улюбленим чином дозволяє педагогам через театралізовану діяльність справляти позитивний вплив на дітей.
      Театралізована діяльність дозволяє дитині вирішувати багато проблемних ситуацій опосередкованих від особи будь-якого персонажа. Це допомагає долати боязкість, невпевненість у собі, сором'язливість.
      Важливе значення для організації театралізованої діяльності дітей та керівництва нею має визначення змісту, функціонального призначення, специфіки мовленнєвих завдань у кожному з її видів. У процесі створення театрального дійства діти навчаються в художній формі висловлювати почуття і думки і, тим самим, розкріпачують свою особистість. Використовуючи весь багатющий арсенал театральних засобів, вони одержують при цьому і чисто ігрову насолоду, що дозволяє глибоко закріпити отримані навички.
     Синтетичний характер театралізованої діяльності дозволяє успішно вирішити багато освітньо-виховних завдань дошкільного закладу: виховати художній смак, розвинути творчий потенціал, сформувати стійкий інтерес до театрального мистецтва, що надалі визначить потребу кожної дитини звертатися до театру, як до джерела емоційного співпереживання, творчої співучасті. Театр у дитячому садку навчить дитину бачити прекрасне в житті і в людях; зародить прагнення в ньому, самому нести в життя прекрасне і добре.